mandrivnic. Повернення в Трахтемирів (Reply)

Минулої суботи,відчуваючи,що тепла осінь довго тривати не буде,вирішили кудись вирватися з Черкас.Сильним було бажання побачити золоту осінь,але кожного дня споглядаючи "зелені" черкаські пейзажі,в неї вже ніхто не вірив.Певний час подискутувавши,вирішили їхати на Київщину, в бік Витачіва-Халеп'я-Трипілля,де з дніпровських круч відкриваються розкішні краєвиди на Дніпро і острови.Але якось так саме собою сталося,що в дорозі наші плани круто змінилися.Виявилось,що вдома залишилися координати місць,вигідних для фотозйомки.Їхати і шукати їх на незнайомому місці та ще й за короткого осіннього дня не випадало,тож спільно було вирішено облишити ці населені пункти в спокої і поїхати до найближчої цікавої в фотографічному сенсі місцини.Нею виявився вже добре нами схожений Трахтемирів.
Попри загальне захоплення Трахтемировом,нам не хотілося ходити по багато раз хожених місцях і фотографувати давно відомі краєвиди,тож цього разу ми вирішили заїхати до Трахтемирова через село Григорівку,в якому,до речі, і розташована адміністрація ландшафтного парку "Трахтемирів".Але на заваді став стан дороги на Григорівку.Розбита в щент брущатка,по якій рухатися можна було не швидше,ніж 5 км на годину,натхнення ані нам ані автівці не надавала.Не надихала також можливість позалишати в тих ямах колеса автівки,тож ми навіть не змовляючись,повернули назад і поїхали в Трахтемирів звичним нам шляхом-через Київську область,а саме через села Малий і Великий Букрин.
Краєвиди вздовж всієї дороги були зеленими і настрій наш особливо радісним не був.Задоволення отримували лише від приємного спілкування під час дороги і перспективи провести день на природі,а не,скажімо,вдома,в чотирьох стінах.
Яким же здивуванням було для нас,коли біля самого Трахтемирова ми побачили різнобарв'я дерев,які ніби збігали по кручах до Дніпра!Ще й на додачу погода встановилася сонячна,вималювалось красиве фотографічне небо.І вже ні в кого протягом всього дня не виникало сумнівів,що треба було їхати саме в Трахтемирів, а не в якийсь там Витачів!

На якийсь час ми тут зависли,бо контраст між пейзажами,які нам відкрилися, і тими,що ми бачили по дорозі,був вражаючим.Далі,розуміючи,що день восени короткий,а отримати від поїздки треба по максимуму,пішли ландшафтним парком в бік висоти 222.Десь на півдорозі Олена згадала,що коли звернути зі стежки,якою зазвичай ходять туристи,то можна прийти до невеличкого майданчика,з якого відкривається чудовий вид на Марків Шпиль.Йти до майданчика довго не довелося,і невдовзі ми мали змогу милуватися краєвидом.

Олена,Тарас та Дмитро

Біля Маркового шпиля ми ще не були,тож думка про те,як би добратися до нього,муляла всім.Тим більше,що відстань до нього була,на око, десь біля трьох кілометрів.Зовсім небагато,коли йти по рівній дорозі.Але перед нами пролягали ліси,яри,хащі-тобто абсолютно дика,ще й сильно пересічена місцевість.Можна було,звичайно,пошукати протоптані стежки.Але ж ми не шукаємо легких шляхів!Тим більш,що навігатор показав відстань до Шпиля ще меншу,ніж візуальна.Вже не згадаю,кому прийшла думка йти навпростець,але цей похід дозволив нам сповна зрозуміти значення слів "нетрі" і "хащі".Доводилось спускатися в глибоченні яри,в порівнянні з якими яри Холодного Яру-міський парк.З загорожених поваленими деревами ярів доводилося видиратися по майже вертикальних схилах,вкритих терниною,шипшиною,та глодом.

Під ногами осипався пісок,ми неодноразово з'їжджали по схилах вниз.Кожен здоланий яр змінювався новим,ще глибшим і ще темнішим.В ярах,не дивлячись на те,що на небі світить сонце,панує суцільна темрява.Через щільні крони дерев зовсім не видно неба,тож без друга-навігатора вибратися звідти було б надто проблематично.Згадка про пройдений нами шлях і здолані труднощі відкидали любу думку про повернення назад.Відверто кажучи,я тоді пожалкував,що не відмовив френдів від цієї авантюри,бо на додачу стали часто траплятися ще й ~~свіжі купи г~~ свіжі сліди життєдіяльності великої кількості диких свиней.А то вже не жарти!Швидкого вибираня на гору не передбачалося і я всерйоз став подумувати про вибір місця для ночівлі.Оптимізму додавало лише те,що навігатор під час руху показував,що Марків Шпиль все ближче і ближче.
Але всьому буває край.Нетрі потроху стали розсуватися і ми змогли вибратися на плато.Трохи відхекавшись,ми звірились з навігатором,і зрозуміли,що ми практично досягли цілі. На душі стало радісно і легко,як завжди буває,коли гора падає з плечей.Нам знову почали відкриватися красиві пейзажі.

Аж ось і він-Марків Шпиль!

Марків шпиль - природний піщаний насип,що височіє над Дніпром .Старі перекази говорять,що на місці півострова раніше знаходилося місто, яким правив його засновник на ймення Марко. Було це в часи дохристиянські.І що однойменний шпиль-то не що інше,як його могила.Так це чи ні-хто зна.Мене більше цікавить те,що на протязі багатьох віків цей шпиль не зруйнувався,хоч і знаходиться під руйнівною дією вітрів,дощів та морозів.Є чому дивуватися!

Тут ми,на хребтику,що тягнеться від Маркового Шпиля в бік Дніпра,і зависли надовше,бо місце для нас є новим,та й краєвиди не гірші,ніж ті,що ми бачили раніше.

Відверто здивувала груша,яка вирішила розквітнути в другій половині жовтня,навіть попри те,що росте на північному схилі півострова і постійно обдувається північними ж вітрами

Подейкують,що коли спуститися стежкою від хребтика,то можна дістатися унікального Маркового Джерела.Унікальне воно тим,що на відміну від звичайних джерел в спеку багатократно збільшує викид води,а коли спека спадає,то потік води в ньому зменшується майже до нуля.І,вже традиційно для джерел Трахтемирівського півострова,вода в ньому має безліч цілющих властивостей.Жаль,що я взнав про це джерело,коли вже повернувся додому...
Сонце відверто хилилося за обрій,тож ми,перекусивши,почали вибиратися до автівки.Аж тепер віднайшлася добре втоптана стежка,яка вивела нас до висоти 222 і запросто могла б без пригод привести до Маркового Шпиля,аби ми лише про неї знали.Тут ще вдалося на заході сонця зазнімкувати декілька краєвидів

Вже поночі,повертаючись до автівки,подумав собі,що непереборне бажання бувати в цій чарівній місцевості,мабуть,не вщухне ніколи,а буде лише посилюватись...Тим більше,що Трахтемирів постійно кличе нас.Як покликав і сьогодні...