Мошни.Сумне сьогодення колишньої арітектурної перлини.

[mandrivnic]

Об'єктом нашої сьогоднішньої фотомандрівки стане село Мошни,яке розкинулось приблизно посередині між Черкасами та Каневом.Власне,в статусі села воно знаходиться найменший період часу свого існування.А до того в різні часи були Мошни містом,сотенним містечком Черкаського козацького полку, центром волості і навіть "столицею" мошенського отамана Голого.

Перша писемна згадка про Мошни перепадає на 1494 рік,коли у дарчій грамоті великого князя литовського Олександра Яґеллончика Мошни згадуються як вже існуюче село, бо ще князем Семеном Олельковичем Мошни були подаровані батькові боярина В.Єршовича. Мешканці села виконували сторожову службу та так звану ясачну повинність (повідомляли про наближення небезпеки).Один з переказів твердить, що на крайній південній горі Мошногір, що зветься Шпиль (біля сучасного санаторію «Мошногір'я») стояла козацька вежа , сигнальні вогні якої було видно навіть на лівому березі Дніпра.

На початку другої половини XVI ст. Мошни належали В. Домонту.Після нього Мошнами володів Черкаський і Канівський староста Олександр Вишневецький,який в 1592 році добився для населеного пункту магдебурзького права.З 1649 року Мошни були приписані до Черкаського козацького полку.В містечку тоді мешкала велика кількість ремісничого люду-теслі,мулярі,ковалі,гончарі,шевці та майстрів багатьох інших професій.Стверджують,що перші козацькі чайки були побудовані саме мошенськими майстрами-суднобудівниками.А сплавляли їх до Дніпра річкою Мошною.Нважко здогадатися,що саме від імення річки і походить назва містечка.

У XVIII ст. Мошни переходили що називається з рук в руки. Від магнатів Радзивіллів до Моравських, а від Моравських до Любомирських.Останні продали Мошни князю Потьомкіну. Зрештою,по смерті Потьомкіна, Мошни успадкувала його небога Олександра Браніцька.

У 1819 році Мошнівський маєток перейшов до графа Міхаіла Воронцова як посаг його дружини Єлизавети Браніцької.І з цього часу починається самий цікавий період в історії містечка.Граф Воронцов повів себе як справжній господарник,чи як зараз би сказали-успішний менеджер.Розуміючи,що гроші з неба не падають,а край йому дістався багатий,граф почав свої статки примножувати.В Мошнах запрацювали гуральня і цегельня.Продводилась активна меліорація земель задля збілшення площі сільськогосподарських угідь.Була організована робота лікарні.Будучи людиною заможною,Воронцов взявся активно розбудовувати містечко.Саме в цей час був закладений комплекс Мошногірського Вознесенського монастиря. За наказом М.Воронцова мошнівські майстри створили на мошенських горах унікальний - найбільший у Європі - парк англійського типу зі збереженням природних умов, оригінальний комплекс архітектурних споруд.Парк складався з двох частин: обгородженої території навколо головних споруд,пристосованої для піших прогулянок, та значно більшої за розмірами частини так званого «звіринцю», який був призначений для кінних прогулянок, для чого в садибі були кінні екіпажі. Посеред Мошногірського парку був збудованийвеличний палац графа.Палац мав 80 кімнат,бібліотеку,картинну галерею.Тут все дихало розкішшю.Проіснував палац майже сто років і мав сумну долю.В 1920-му році він був розграбований і спалений більшовиками і місцевими волоцюгами,а потім його залишки по цеглині розтягли місцеві селяни...Так само були знищені і інші будівлі парку-будинок Ольги,грецька ротонда,оранжерея...

Палац М.С.Воронцова в Мошногірському парку.

Грецька ротонда.

Всі архівні світлини з цього сайту.

Але не палац був головною родзинкою парку.Нею стала так звана вежа Святослава.Ця споруда поєднала в собі мисливський будинок, відкриту терасу та маяк.Висоту вежа мала ні багато ні мало майже 60 м.Це приблизна висота сучасного 20-поверхового будинку.Тож і не дивно,що в погожий день з вежі можна було неозброєним оком побачити куполи київських храмів.
Багатьох дослідників цікивить питання,чому Воронцов назвав вежу іменем князя Святослава? Сам граф пояснював це тим фактом,що войовничий київський князь під час своїх походів на Царгород приставав своїми лодіями до Мошенських гір.На перший погляд це виглядає нісенітницею.Бо де Мошенські гори,а де Дніпро?! Але тут не все так просто,як здається.Вже в наш час вчені встановили,що Дніпро не завжди протікав тим руслом,яким він тече зараз.Взагалі ця могутня ріка безліч разів змінювала нарямок свого руху.І в часи походів славетного київського князя Дніпро трохи нижче сучасних Мошен роздвоював своє русло.Один рукав річки протікав сучасним руслом,а другий повертав на південь і тік попід Мошенськими горами.Далі,протікаючи по руслах сучасних річок Ірдинь та Тясмин,він з'єднувався приблизно біля Кременчука з лівим рукавом.Площа суші,яка знаходилася між цими двома дніпровськими рукавами,була нічим іншим,як островом Русь,який неодноразово згадували в своїх розповідях арабські мандрівники.І острів цей мав доволі пристойні розміри-щось біля 130 км в довжину!Тож факт відвідування Мошногорів Святославом цілком міг мати місце.А коли навіть це і легенда,то,до честі Воронцова сказати,використав він її дуже вдало.Людиною ж бо граф був освіченою)

На жаль від вежі залишилась лише згадка.За версією краєзнавців радянських часів вона була зруйнована під час другої світової війни відступаючими німецькими військами.Але,знаючи з історії,хто найчастіше виступав руйнатором архітектури...Одним словом, щось мені підказує,що зробили те зовсім не німці..

Загалом на сьогоднішній день від парку залишилась лише центральна алея,яка веде до Софійчиного стовпа,який відповідно розташований на Софіїній горі.Існує легенда,що того стовпа встановлено за наказом княгині на місці,де,прогулюючись парком верхи,княжна Софія Воронцова впала з коня.Тоді все наче обійшлося щасливо,тож втішена княгиня вирішила увіковічити цю подію в камені.Так би мовити"по случаю счастлівого ізбавлєнія".На сьогодні можемо бачити цей стовп понівеченим часом і вандалами,які повідбивали викладений з цегли напис-"Софіїна гора".

Додатково про парк Воронцова можна почитати тут,а ми тим часом спустимось з парку в Мошни і прогуляємось центральною вулицею села,оскільки залишки архітектурної величі Мошен розташовані саме обабіч неї.

Вид на Мошногірський кряж з боку Мошен.

На південній околиці Мошен розташований будинок станції юних техніків,який в минулому був будинком волостної управи.Одночасно в ньому розміщувалось містечкове управління і суд.Відомою в історії ця будівля залишилась завдяки тому,що тут в 1859 році під наглядом пристава перебував Т.Г Шевченко,коли його везли на допит в Черкаси з с.Пекарів.

Ночувати в казенному приміщенні поетові не довелося,бо за сприяння цукрових манатів Симеренків,які були добрими друзями поета,Шевченка відправили ночувати на гостинний двір поляка Нагановського,тут-таки в Мошнах.Хата,де він ночував,збереглася і в ній недавно створений музей Шевченка.Загалом Тарас Григорович нерідко бував у Мошнах.Хоча б через те,що у сусідньому селі Софіївка(здогадаєтесь на честь кого назване?) жили сестри поета,яких в це село поміщик видав заміж.

Хата-музей Т.Г.Шевченка в Мошнах

Як вже було мовлено,при Воронцові в Мошнах пожвавилось економічне життя.Руками кріпаків граф Воронцов збільшував орні землі, були проведені меліоративні роботи, прорито до 60 км каналів,одним з яких є канал Фоса,що з'єднав річки Рось і Вільшанку, була осушена велика площа боліт.В економіці маєтку велику роль відігравало човно-і пароплавство. Саме тут, біля гирла річки Мошни,яка тоді впадала безпосередньо в Дніпро,1823 року був побудований перший в Україні пароплав на ймення «Бджілка», пізніше другий– «Надія».Подейкують,що паровий двигун "Бджілки" був виготовлений місцевими ковалями за викраденими в англійців кресленнями.Що ж,знаючи схильність північного сусіда до всілякого роду крадіжок і патологічне невміння щось створювати самому,повірити в це неважко.А місцевим майстрам створення складної машини в кустарних умовах можна поставити лише за честь.Креслення ж-бо крали не вони)

В Мошенському маєтку Воронцова працювало безліч майстерень,закладів торгівлі,і все це вимагало впорядкування.Тому був збудований будиночок канцелярії в улюбленому господарем готичному стилі. Говорять,що він був спроектований архітектором Є. Блюром, хоча можна запідозрити, що його спроектував сам хазяїн, який досить добре розумівся на архітектурі. В канцелярії знаходився писар, що приймав скарги та прохання до владних господарів та працювала господарська бібліотека.Зараз ця будівля нікому не потрібна і потихеньку руйнується.

На сучасній базарній площі Мошен височіє колишня будівля мошенського римо-католицького костелу Пресвятої Богородиці.Збудований він в 1857 році коштом дружини М.С.Воронцова для польської громади села,яка була на той час досить численою.Понівечений в роки радянської влади,коли у його дзвіниці була споруджена водонапірна вежа,а в головному приміщенні-зерномлин і аграрний цех.Хоча саме це,можливо,і врятувало костел від повної руйнації в роки войовничого атеїзму.Звичайно ж був знищений весь інтер'р храму.Ззовні споруда знахдиться у візуально непоганому стані-дається взнаки якість будівництва.З історією споруди наче все зрозуміло,та дехто з краєзнавців схильний вважати,що костел побудований значно раніше,в козацькі часи.Наштовхує їх на такі думки аскетичний стиль архітектури будівлі,яка не має ніяких художніх наворотів і натомість має риси,притаманні фортецям(в такому храмі католикам значно вигідніше було оборонятися під час нерідких козацько-селянських повстань,під час яких їм добряче діставалося на горіхи).Збереженням костелу як архітектурної пам'ятки ніхто не переймається і опікуються його станом не більше ніж станом ангару,в якому розміщене виробництво.Порівняно недавно чув,що представники польщі вели переговори щодо вукупу споруди у її сучасних власників,але так ні до чого й не домовились.А жаль...

Вінцем діяльності Воронцова в Мошнах,без сумніву,стало спорудження у 1840 році в центрі села Спасо-Преображенського собору,який по плану мав стати своєрідним продовженням Мошногірського паркового ансамблю.

Архітектором храму Воронцов вибрав Джорджо Торічеллі,швейцарця за походженням,який на той час вже працював архітектором Одеси(схильні все переінакшувати на свій лад росіяни називали його Георгієм Івановичем,але,схоже,він не ображався).Треба сказати,що вибравши саме його кандидатуру,Воронцов не прогадав,бо в результаті його діяльності Мошенський маєток отримав таку архітектурну перлину,яку ще треба пошукати.Тих,хто хоче ознайомитися з історієї храму,я прошу пройти за цією адресою,а сам тим часом викладу ще пару світлин цього архітектурного шедевру.

Наступною яскравою сторінкою Мошен став період,коли маєтком володіла онука М.С.Воронцова Катерина Балашова.Саме за її наказом біля канцелярії,збудованої її дідом,з'явився двоповерховий корпус пансіону благородних дівиць,в якому навчалися дівчата із заможних сімей навколишніх сіл і містечок.

Офіційно школа звалася Еллінською(тобто грецькою),але є здогадки краєзнавців,що ця назва є похідною від імені доньки княгині,яку звали Єленою.Як би там не було,а за період існування школи в ній здобула освіту велика кількість дівчат.

Може та школа і була грецькою,але кахлі на підлозі першого поверху наштовхують на думку,що дівчата тут вчилися здебільшого одного дуже давнього народу.

Будівля ця була продана одним із сільських голів новим київським власникам за сміхотворну суму.Вони,ті власники,схоже про неї напріч забули,і зараз вона стоїть пусткою, потроху руйнуючись місцевими молодими телепнями.Майже зруйнована столярка,повирвані литі чавунні дверцята пічного опалення,зірвані половиці підлоги.Подекуди розбирають навіть перестінки на цеглу.Втішає лише те,що не тече дах.

Навряд чи цю будівлю можна віднести до шедеврів архітектури,але враховуючи її історію і "живий" стан,думається,вона б ще могла довго слугувати мешканцям Мошен.Хоча б у вигляді музею.Приміщення-бо наче для цього спроектоване і запросто могло б вмістити як історично-краєзнавчий відділ музею,так і художній.Народних майстрів у Мошнах вистачало у всі часи,вистачає і зараз.Та то все фантазії...

Наостанок нашої екскурсії хочеться розповісти про ще один архітектурний шедевр села,який міститься на його північній окраїні.1890 року Катерина Балашова вирішила відкрити в Мошнах земську лікарню і залучила до її будівництва молодого і тоді ще маловідомого архітектора Владислава Городецького.Як бачимок,Гордецький працював не лише з каменем.Лікарня на чотири корпуси була відкрита в 1894 році і мала усі необхідні для роботи приміщення- приймальний покій, аптеку, кабінет лікаря, операційну, харчоблок, чотири палати на десять ліжок,санвузол. Аптеку й лікарню обслуговували один лікар, два фельдшери і дві повивальні бабки.Штат працівників великим не був,але його цілком вистачало для роботи лікарні.

На сьогодні цілим залишився лише будинок земського лікаря.Та і цілим його можна назвати з великою натяжкою,бо потребує він термінової реставрації.Що саме заважає мошенській владі відреставрувати пам'ятку-сказати важко.Адже в Мошнах є своє лісництво,зараз масово вирубується деревина.При бажанні можна було б все організувати.Але бажання якраз і нема...

Будинок земського лікаря

Крім цього корпусу частково вцілів ще один,але від добряче пошкоджений під час пожежі,власне залишилось одне його крило.До того ж комусь прийшла в голову макоцвітна ідея пофарбувати споруду. Судячи з кольорів,фарбувати давали вказівку прихильники партії регіонів.Ну,не в червоний і не тому спасибі...А два інших корпуси були зруйновані під час будівництва нового сучасного корпусу лікарні.Мабуть,більше не було де будувати...

Зруйнований корпус харчоблоку лікарні

На цьому завершується наша коротенька екскурсія цим старовинним містечком.На жаль,ми не змогли побачити багатьох зразків архітектури,які були втрачені за час радянської влади і під час другої світової,але й те,що залишилось,говорить про те,що колись маєтком керували люди,які були освічені і розумілися на прекрасному.Моя оповідка не висвітлює всіх втрачених пам'яток архітектури села і,тим більше, не претендує на повну історичну достовірність,але,погодьтесь,цікаво прогулятися населеним пунктом,який має таку багату історію...