«Я мріяла, що в Україні мене почують…»

Таким було бажання американки, відомої солістки і бек-вокалістки Кейсі, але українки Квітки Цісик. Про феномен, два творчі шляхи видатної співачки та їх рецепцію по різні сторони океану.

 

Коли я вперше почула її пісні, то одразу закохалася в них. І коли мені, ще школярці тоді, сказали, що співає американка – я не повірила. Вслухалася в її тонкий, чистий та прозорий голос, і лише легкий акцент видавав закордонну співачку. Творчість Квітки не перестає дивувати мене й сьогодні, кожного разу я відкриваю її по-новому, а її пісня надихає. У ній все – ліричність та емоційність, глибина і проникливість, життєва мудрість, якась первісна гармонія і спокій. Тут немає пафосу і позірної риторичності. Її голос звучить плавно, без напруги і надмірності, але в ньому повно життєвої сили і крику душі. А коли слухаєш її пісні, то завжди відпочиваєш і наповнюєшся почуттям любові й… туги, немов наслідуючи символічні слова пісні «Два кольори», де любов і журба завжди поряд. Навіть весела пісня у неї звучить тужливо-сумно. У цих піснях – вся Квітка Цісик, емоційна, сильна, вольова. Ця сила духу передається всім, і її голос неможливо не слухати. Якась космічна скорбота і туга, яка так властива українському народу, розлита у її піснях. Звідки ж у співачки, яка народилася в самому серці Америки, одружилася з американцем і сповідувала тамтешній спосіб життя, стільки українського? Можливо, біографічна розвідка допоможе відшукати відповідь.

(Читати повністю)