![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
mandrivnic
Про ірдинський Виноградський печерний монастир я чув давно.Бажання відвідати його з'явилось після того,як я випадково побачив телепередачу про цей історичний об'єкт по місцевому телеканалу "Рось".Початок передачі я що називається прогавив і точної дислокації монастиря мені вияснити не вдалося,зрозумів лише,що знаходиться він в околицях села Мале Старосілля Смілянського району Черкаської області.Цей факт тільки додав азарту,бо в душі я трохи авантюрист і люблю різні пригоди і несподіванки.Вирішив їхати наступного ранку.Ще з вечера зробив легку профілактику скутеру,приготував карту Ірдинсько-Мошногірського району,компас і непромокаючий костюм-річ незайву,якщо враховувати нестійку погоду і відсутність даху над скутером.Виїхав о сьомій годині ранку і вже через годину був у Малому Старосіллі.Куди їхати далі я не знав, тому не залишалось нічого іншого,як розпитувати про монастир місцеве населення.Як виявилось,це саме населення про монастир чуло,дехто навіть був біля нього,але конкретно показати дорогу ніхто не зміг .Довелося вдатися до перевіреного методу-опитування старожилів.Цей метод спрацював практично відразу.Бабця,яка пасла корову,показала мені дорогу,по якій(тільки нікуди не звертай!)можна дістатися монастиря.Подякувавши ,я поїхав цією дорогою.Сама дорога пролягала лісом і високими буртами з обох боків нагадувала танкову,але була заасфальтована.Пропетлявши по ній в лісовій напівтемряві кілометрів з десять,я виїхав до великого шлакбаума,який перекривав в'їзд до... психоневрологічного диспансеру.На території не видно було ні душі.Оскільки шукав я зовсім не цей заклад,то став розмірковувати,що робити далі?Йти вперед? На території могла бути охорона,з якою конфліктувати зовсім не хотілося.Вертатися назад-смішно,тим більше,щось мені підказувало,що я недалеко від мети.
Розмірковував я хвилин з десять.В цей час до шлакбаума під'їхала автівка,з якої висипала юрба людей.Спочатку я подумав,що вони приїхали відвідати когось з пацієнтів закладу,але все ж вирішив спитати в них про монастир.Жінка,яка явно була серед них головною,чомусь зраділа моєму запитанню і пояснивши мені,що вони теж приїхали подивитися печери монастиря , запропонувала мені приєднатись до їх компанії.Як стало зрозуміло з подальшої розмови,жінка була директором краєзнавчого музею з сусіднього села Теклине,а вся компанія-родичі,які приїхали до неї в гості з сусідньої області.Звісно,я охоче приєднався до них.І про те,що була порушена традиція моїх "самодіяльних" екскурсій,я анітрохи не пошкодував,бо взнав і побачив багато цікавого.
Як виявилось,монастирські печери знаходяться майже поруч зі шлакбаумом,але трохи за поворотом ,тому їх і не було видно з дороги.
Розмірковував я хвилин з десять.В цей час до шлакбаума під'їхала автівка,з якої висипала юрба людей.Спочатку я подумав,що вони приїхали відвідати когось з пацієнтів закладу,але все ж вирішив спитати в них про монастир.Жінка,яка явно була серед них головною,чомусь зраділа моєму запитанню і пояснивши мені,що вони теж приїхали подивитися печери монастиря , запропонувала мені приєднатись до їх компанії.Як стало зрозуміло з подальшої розмови,жінка була директором краєзнавчого музею з сусіднього села Теклине,а вся компанія-родичі,які приїхали до неї в гості з сусідньої області.Звісно,я охоче приєднався до них.І про те,що була порушена традиція моїх "самодіяльних" екскурсій,я анітрохи не пошкодував,бо взнав і побачив багато цікавого.
Як виявилось,монастирські печери знаходяться майже поруч зі шлакбаумом,але трохи за поворотом ,тому їх і не було видно з дороги.
Коли заснований Ірдинський Виноградський Успенський монастир достеменно не відомо.В історії є згадки про нього, які датуються 1622 роком.Виноградський монастир є одним з сімох монастирів, що залишилися на правобережній України під час насадження уніатства. Першим серед науковців грунтовно дослідив територію монастиря (а це майже 15 гектарів) граф Олексій Олександрович Бобринський ще наприкінці позаминулого століття. Схема підземних ходів,яку він склав, свідчить про те, що вони простягалися на сотні метрів. Хоча дійти до кінця й з’ясувати, куди вели прориті ченцями тунелі, не вдалося ані графу, ані його послідовникам — на заваді цьому стали численні обвали.Спочатку монастир був жіночим,але після сплюндрування його чи то татарами,чи то ляхами і відновлення його на гроші Івана Мазепи стає чоловічим.Ченці монастиря займалися скотарством,землеробством, садівництвом, бджолярством. До речі, назва монастиря — Виноградський — походить від того, що місцеві ченці успішно вирощували виноград. У 1909 році тут був побудований невеликий цегельний завод, хоча археологи стверджують, що цеглу ченці тут виготовляли ще в ХVІІІ столітті. Сама природа утворила тут унікальне місце. Серед предковічного листяного лісу розкинулася широка улоговина, посеред якої розташований пагорб. Начебто велетенська чаша, всередині якої на підвищенні стояли три церкви — Успенська,Троїцька й Миколаївська. Вони достояли до 20-х років минулого століття і були зруйновані під час антирелігійного шабашу. Найтрагічніший період існування монастиря припадає на 20-ті роки ХХ століття,коли монастир декілька разів піддавався грабунку і руйнації. Офіційно монастир був закритий 7 серпня 1923 року, але є свідчення,що ще в 1924 році там жили 10 ченців. А в 1927 році монастир заснували лепрозорій. Під час другої світової війни всі його будівлі були зруйновані.
Ірдинський Виноградський монастир відомий ще й тим,що в ньому після зречення на козацькій раді в Корсуні права гетьманства, 15 років перебував Юрій Хмельницький.Археологи,які свого часу досліджували печери, прийшли до висновку,що підземна частина монастиря була трьохярусною.Можливо,ми б сьогодні мали змогу в цьому впевнитись,якби не трагедія,про яку я почув під час своєї неочікуваної екскурсії.Ще в 60-х роках минулого сторіччя під час екскурсії на сусідній з Ірдинськими лісами Юровій Горі загубилися двоє дітей. Вони провалились в підземні ходи і, блукаючи чотири дні під землею, вийшли аж біля монастиря,де їх і знайшли працівники психоневрологічного диспансеру.Звісно,дітям надали допомогу,але пізніше вони померли через переохолодження під землею. Після цього сапери,які приїхали за викликом головного лікаря,висадили підземні ходи в повітря.Ця історія зайвий раз раз свідчить про велику протяжність підземних ходів монастиря,адже відстань від Юрової Гори до монастиря-немаленька.В підземеллі тихо і вогко
але характерної для завалених підземель задухи немає.Навпаки,повітря свіже.Цьому сприяють декілька вертикальних прокопів з вершини гори,зроблені,очевидно,чорними археологами.
Дослідивши ділянки підземелля,по яких можна безпечно пересуватися,я вже хотів дякувати і прощатися,як неочікувано отримав запрошення відвідати базу партизансько-диверсійного загону ім Пожарського,який діяв в цих лісах під час другої світової війни.Знаходиться ця база на Грековій Горі.Ви б відмовились?Ото ж і я,"впавши на хвіст" їхній "Ладі",поїхав скутером за ними.Їхати довелось недовго.
Оскільки тема війни мене цікавить не дуже(перегодували нею ще в школі),я,швиденько оглянув базу і...отримав нову пропозицію.
Виявляється,що в центрі Малого Старосілля знаходиться місцева домінанта-Спіральна(Кругла) Гора.Спіральна гора-фортеця,під якою в давні часи протікав правий,основний рукав Дніпра, яким ходили човни вікінгів. Архітектура гори схожа на кельтську фортецю, розташовану за рогом водяного рукава. Своєю могутністю і ландшафтним розташуванням вона не залишала шансів непроханим гостям розвернути свої судна і забратися геть.Підтвердження тому-результати археологічних розкопок в цій місцевості.
Виявляється,що в центрі Малого Старосілля знаходиться місцева домінанта-Спіральна(Кругла) Гора.Спіральна гора-фортеця,під якою в давні часи протікав правий,основний рукав Дніпра, яким ходили човни вікінгів. Архітектура гори схожа на кельтську фортецю, розташовану за рогом водяного рукава. Своєю могутністю і ландшафтним розташуванням вона не залишала шансів непроханим гостям розвернути свої судна і забратися геть.Підтвердження тому-результати археологічних розкопок в цій місцевості.
Звичайно ж,ми піднялись на Спіралку,як називають гору місцеві мешканці.З її вершини відкривається непогана панорама Малого Старосілля з Ірдинськими лісами на обрії(фотка клікабельна)
Мене ще намагались загітувати відвідати музей в с.Теклине,але на заваді тому стала погода.Небо почало хмаритись,що добре видно на останніх фото.Тож щиро подякувавши за цікаву екскурсію,я вирушив додому.Під дощ я таки потрапив,але він не змив позитивних вражень від цієї мандрівки.
Переглянути більшу мапу
Переглянути більшу мапу
Tags:
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
:-)
9/1/12 20:10 (UTC)(no subject)
9/1/12 20:14 (UTC)(no subject)
9/1/12 20:23 (UTC)Партизани диверсанти в 43-44 роках в мене не викликають захоплення. Чув історію, що то кладовище в Буді - могила знищених мешканців села, як раз стала наслідком діяльності "партизанів-диверсантів-НКВСників" які вбили декілька німців і підкинули трупи під село, знаючи що фашисти помстяться. Якраз це їм і було потрібно, щоб викликати ненависть і бажання в місцевого населення воювати з німцями і допомагати радянським. Але хто були ті мешканці Буди? 20 років тому більшість чоловіків були Холодноярцями, що до останнього воювали з більшовиками. Хіба через 20 років про це забули б?
(no subject)
9/1/12 20:23 (UTC)Re: :-)
9/1/12 20:24 (UTC)(no subject)
9/1/12 20:25 (UTC)(no subject)
9/1/12 20:25 (UTC)(no subject)
9/1/12 20:31 (UTC)(no subject)
10/1/12 07:38 (UTC)офигенный рассказ!
(no subject)
10/1/12 10:33 (UTC)(no subject)
10/1/12 11:11 (UTC)(no subject)
10/1/12 14:02 (UTC)(no subject)
10/1/12 14:05 (UTC)(no subject)
10/1/12 14:05 (UTC)(no subject)
10/1/12 14:29 (UTC)(no subject)
10/1/12 15:30 (UTC)(no subject)
10/1/12 15:51 (UTC)(no subject)
11/1/12 00:26 (UTC)(no subject)
11/1/12 00:29 (UTC)Мені не шкода, передруковуйте посилання хоч і сто разів, важливо донести людям інформацію і добре що хоч через ЖЖ це можна зробити...
(no subject)
11/1/12 15:54 (UTC)Ще трохи і про Черкащину буду знати не менше, ніж про Львівщину ;)) Колись хочеться у ваших краях побувати, тому за мапи, які добавляєте, теж дякую :)
(no subject)
11/1/12 16:06 (UTC)(no subject)
12/1/12 08:28 (UTC)(no subject)
12/1/12 14:09 (UTC)(no subject)
14/1/12 20:40 (UTC)(no subject)
14/1/12 20:54 (UTC)(no subject)
17/1/12 14:17 (UTC)З.І. то точно Смілянський р-н, не Городищенський?
(no subject)
17/1/12 14:58 (UTC)(no subject)
17/1/12 15:00 (UTC)(no subject)
15/2/12 07:26 (UTC)Я хоч і так дуже небагато знаю і українські пам'ятки і історію, але думаю що навіть ті хто знає більше, навряд чи бачили і знають про ці місця.
Добре що є ще краєзнавчі музеї (і справжні директори, а не номінальні), і мандрівники, які можуть розповісти іншим.. а ще із фотографіями - то взагалі.. :))
А можна малееньке проханнячко до Вас?..
минулого року так склалося що їхала через три області України автобусом (а то зазвичай нічними поїздами до бабусі курсую), а перед тим фотографувала старі хати і навершя ("півники", "вістря" різноманітні на "коньках" дахів) які ще де-не-де вціліли на зчорнілих від років дахах старих будинків. І от дорогою ще бачила кілька - настільки цікавої і архаїчної форми, що просто "захворіла" тими навершями..
У книзі М.Селівачова, який досліджував і класифікував символіку українських орнаментів, бачила замальовки навершь Одещини - всуціль тризуби, уявляєте?..
Так ось, у мене до Вас таке проханнячко: якщо раптом десь кинеться в очі вершечок на старій хаті, замалюйте який він і хапишіть яке це село і якого району.. була би ДУЖЕ вдячна за будь-який гостинчик із Ваших країв. :)
Це дуже тендітні речі.. знесуть стару хату - і все. Ніхто й не знатиме яким був той знак на ній (а він служив певній меті).. і будемо захоплюватися чужою орнаментикою і символікою, а не нашою.
Але це так.. при нагоді, якщо трапиться коли. :)
(no subject)
15/2/12 17:33 (UTC)Щодо Вашого прохання-не знаю,що й сказати.Подорожуючи Черкащиною,не пам'ятаю,щоб бачив якісь художні витвори на дахах.Старі хати вкриті соломою,а на ній нічого не вчепиш.Думаю,художній декор притаманний дерев'яним будинкам,які часто можна зустріти на Чернігівщині(власне,в тих краях,де прийнято будувати з дерева).Можливо,я помиляюсь.Тож,коли побачу в наших краях,чи десь в інших областях,то сфотаю і зберу яку зможу інформацію.Самому цікаво:)Це дуже цікава сторінка нашої культури
(no subject)
15/2/12 18:41 (UTC)інша річ на дерев'яних дахах і металевих бляшаних, які з'явилися після війни.. ось як на хаті моєї покійної бабусі:
http://pics.livejournal.com/smijana/pic/000y9gkk/
А у Старокостянтинові Хм.обл. бачила таке навершя:
http://img707.imageshack.us/img707/1106/img41941f.jpg
Цікаво які у інших частинах України характерні символи. :)
Дякую за розуміння і підтримку. :))
(no subject)
15/2/12 19:15 (UTC)(no subject)
15/2/12 20:40 (UTC)хоча, цілком можливо, якщо хтось першим (у колгоспній бригаді чи де) зробив шаблон.
Таке мистецтво, звичайно далекувато від народної традиції..але ніколи не варто поспішати з висновками. Так що буду вдячна за будь-яку інформацію і фотографії чи замальовки. :)
(no subject)
15/2/12 21:00 (UTC)Будьонівці,хто ж ще?Ну,може Котовці...Красниє коннікі:)Не думаю,що в роки розквіту совка хтось зумисне замовляв в себе на даху зробити петлюрівців чи чорних запорожців.Хоча,хто точно знає?)
вони невеликі,їх на гребені даху майже не помітно,лише коли знаєш...
(no subject)
15/2/12 21:22 (UTC)А коли просто вершник на коні.. то хтозна, мало що хто у цей образ вкладав.. :)
(no subject)
15/2/12 21:26 (UTC)Може ще червоні кубанці-ті в папахах воювали,здається.Треба літа дочекатись,або хоч весняного тепла,щоб поїхати)