Нас кличе у мандри дорога...

може й так, може й росте.
Просто вона ж все-таки більше у лісах росте.. а я сама одна в ліс (у бабусі) ходити навесні не ризикувала. І компанії навесні якось і не було, влітку тільки - наприклад, по малину.
Тільки у яру доводилося бути, а там не зовсім "лісовий" клімат, так би мовити, це більше як великий садок чи що. :)

Хоча і в яру якось у дитинстві доводилося "захищати честь і гідність" від якихось хлопців у яру.. як згадаю - аж не віриться що таке було. Мою напарницю по пастушеству корів на горбку під яблунею якісь пацани заловили (ну до ґвалтування не доходило, але все одно), а я стою з палицею пастушою у низинці, за спиною - болітце поросле болотяною травою, і кажу ухмиляющемуся типчику з рештою придурків за спиною: "підійдеш на три кроки - отримаєш патиком". Він ступив пару кроків - я товстим патиком його по руці збоку вперіщила так добряче і через болото такого драпака дала, що здається, навіть капці не замокли. :) Як не дивно, але ніхто вже не наздоганяв.
Потім як поїхала в Київ після закінчення літніх канікул, кажуть, легенди ходили про те що "якась там одна" "такому-то" доброго синього синяка зробила на руці.. :)